Загальні основи аграрної політики

Оцінка

Методи – це прийоми дослідження в науці і відтворення їх в системі категорій і законів.

В аграрній політиці використовуються методи:

1) наукової абстракції –досліджуються первинні сторони явищ і відволікання від вторинних;

2) аналізу і синтезу - дослідження кожної складової окремо і створення цілісної картини;

3) індукції і дедукції – перехід від вивчення одиничних факторів до загальних положень і висновків і навпаки.

4) історичний і логічний – при історичному приймаються до уваги всі явища і випадки; при логічному – відкидаються випадкові явища і процеси.

5) математичні і статистичні – кількісна сторона процесів і явищ господарського життя, їх перехід в нову якість.

В цілях наукового дослідження аграрної діяльності важливо, щоб дослідник при вивченні сільськогосподарських процесів відмовився від своїх симпатій і антипатій, особистих вигод і інтересів, адже потрібно викласти істину у тому вигляді, якому вона є.

3. АПК країни – це сукупність галузей, пов’язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою, реалізацією та обслуговуванням самого сільського господарства.

Структура АПК
Сфера	Функції
Ресурсно-виробнича	Виробництво засобів виробництва для сільського господарства
Аграрно-сировинна	Власне сільськогосподарське виробництво
Переробна	Заготівля та переробка сільськогосподарської продукції
Інфраструктура	Транспортування, зберігання, реалізація сільськогосподарської продукції

Продуктові підкомплекси АПК

- м’ясний - молочний - зернопродуктовий - плодоовочевий - бурякоцукровий - інші

Особливості сучасного стану АПК України:

- накопичення та загострення суперечностей економічного і політичного характеру;

- масова збитковість сільськогосподарських підприємств;

- повільні темпи реформування аграрного сектору економіки;

- збереження тенденції до звуженого відтворення.

Загальносвітові тенденції розвитку відносин „держава – аграрний сектор економіки”:

1. Ротаційність сільського господарства.

2. Посилення регулюючої ролі держави в аграрному реформуванні.

3. Державне сприяння розширенню місткості аграрного ринку.

4. Державна підтримка сільськогосподарських підприємств різних форм власності.

5. Протекціонізм державного сільгоспвиробника.

Практичне призначення аграрної політики заключається в тому, що вона:

- направлена на створення таких економічних відносин, таких форм господарювання, які б забезпечили селянину стійке положення господаря на землі;

- сприяє встановленню економічно-обгрунтованих, справедливих відносин між містом і селом, між аграрним і іншими секторами економіки;

- демократично регулює економічні процеси;

- визначає умови праці і буденності селян, включає міри спрямовані на визнання сільської праці в суспільстві, турботу про сільське населення;

- займається вирішенням культурних, соціальних, правових і політичних проблем в аграрній сфері.

Отже, вивчення практики функціонування аграрного сектору веде до знання положення справ, а знання допомагає передбачити правильні дії в аграрній політиці.

Зміст аграрної політики держави в умовах трансформаційної економіки:

- проведення земельної реформи;

- приватизація об’єктів АПК;

- розвиток нових форм господарювання;

- реалізація абсолютних та порівняльних переваг країни;

- забезпечення умов для становлення сучасних фінансово-економічних, правових та організаційно-інституційних відносин в агропромисловій сфері;

- формування ринкового механізму управління АПК;

- соціальний розвиток села;

- інформаційне забезпечення пропаганди реформ.

Починаючи з 1992 р. в Україні здійснюються:

1. індустріалізація перетворень

2. реформування сільськогосподарських підприємств

3. удосконалення їх внутрівиробничих відносин

4. активізація між фермерської кооперації

5. ліквідовано державну монополію на землю

6. сформовано багатоукладне виробництво

7. представлена повна самостійність господарчим об’єктам

8. аграрні підприємства стають дедалі більше ринково орієнтованими

9. активізується процес кооперації

10. розширюється кількість аграрних фінансово-промислових груп

11. створено спеціальний фонд для кредитування організацій АПК на пільгових умовах, механізм державних лізингових операцій

12. поширення ринкової інформації тощо.

4. Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, перебуває в складному становищі. Воно зумовлене спробами усунення деформацій, які виникли, зокрема, внаслідок невдалого експерименту щодо прискореного проведення економічних перетворень. Хоча до останнього часу вся вина за допущені помилки при здійсненні соціалістичних перетворень найчастіше списуються на Й.Сталіна, але справжню причину слід шукати не в особистості, а в базисних основах суспільства.

Для базису 30-х років характерним було переплетіння буржуазних і феодальних виробничих відносин, а також низький загальноосвітній і культурний рівень трудящих – продуктивної сили суспільства. Саме тому виробничі відносини і мислення людей слабо пов’язувались з теорією соціалізму (економічною основою є суспільна власність на засоби виробництва), яка виникла ще в глибокій давнині і активно розвивалася в епоху феодалізму(суспільний спосіб виробництва, оснований на експлуатації безземельних, залежних від землевласників селян. Політична влада при феодалізмі знаходилась у руках землевласників) і зародження капіталізму (суспільний спосіб виробництва, в основі якого – система виробничих відносин між найманими працівниками і власниками засобів виробництва, предметів споживання та інших об’єктів привласнення).

Схематичність і прямолінійність в оцінці розвитку суспільства позначились і на розумінні загального економічного закону відповідності виробничих відносин рівню розвитку і характеру продуктивних сил.

Саме на підставі цього закону було зроблено висновок, що головним завданням побудови нового суспільства є заміна буржуазних виробничих відносин, які ґрунтуються на приватній власності на засоби виробництва, соціалістичними, основою яких є суспільна власність на них. Завдання соціалістичних перетворень визначилося одним положенням: знищення приватної власності, що й було зроблено. А це порушило зв’язок між матеріально-уречевленими продуктивними силами і трудящими, як головним їх елементом. Тобто трудівник продовжував бути власником своєї робочої сили, але не мав засобів виробництва, а держава, якій належала робоча сила, і деякою мірою колгоспи, стала власником засобів виробництва. В результаті засоби виробництва стали нічийними, втратився особистий інтерес у виробників до їх збереження і ефективного використання.

1 2 3