Лекції → Банківська справа → Гроші та інфляція

Гроші та інфляція

Оцінка

З формули (1) випливає, що збалансованість між грошовою масою та її товарним забезпеченням досягається шляхом зміни рівня цін.

Рівень цін можна визначити за допомогою перетворення рівняння (1) за формулою:

P = MV/Y (2)

Із формули випливає, що рівень цін (норма інфляції) постійно зростає, коли номінальна грошова маса збільшується відносно попиту на реальні залишки. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей та менша пропозиція товарів і послуг. Кількісна теорія грошей припускає, якщо (V) і (Y) величини постійні (constant), або змінюються незначно, тоді рівняння (2) витікає, що між показниками (M) і (P) існує пряма залежність: якщо грошова маса (M) подвоюється, теж саме відбувається з цінами (P).

Розглянемо механізм дії інфляції на конкретному прикладі. Припустимо, в обігу знаходиться грошова маса в сумі 500 млн. доларів, якій протистоїть відповідне товарне забезпечення теж на суму 500 млн. доларів. Потім держава випустила в обіг ще 250 млн. доларів, скажімо, для покриття бюджетного дефіциту. При цьому номінальний обсяг виробництва товарів не змінився. Тоді номінальний попит перевищуватиме пропозицію в базових цінах на 250 млн. доларів, або в 1,5 рази. Такий стан в економічній теорії отримав назву “інфляційний розрив”. Цей розрив ліквідується зміною рівня цін. Якщо ціни збільшаться в 1,5 рази, то пропозиція товарів відповідатиме грошовому попиту.

Отже, підвищення попиту при обмеженній пропозиції призводить до підвищення цін. Пояснюється це тим, що еластичність пропозиції по ціні залишається низькою. Це зумовить подальше зростання “інфляційного розриву” між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Якщо рівняння обміну розглядати з позиції динаміки цін, гроей, випуску продукції (ВВП) і швидкості обігу грошей, то рівняння (2) можна переписати в термінах темпів приросту:

P = M ¾ Y + V (3) або M/P = Y ¾ V (4)

Отже, норма інфляції (P) дорівнює різниці між темпами приросту номінальної грошової маси і реального попиту на гроші (3).

Із рівняння (4) витікає, що темп приросту реального попиту (M/P) на гроші дорівнює темпам приросту реальних доходів (Y) за мінусом приросту швидкості обігу грошей (V).

Розглядаючи рівняння (3) і (4) ми можемо прийти до висновку: якщо зростають номінальна грошова маса і реальні доходи, то обидва ці чинники впливають на рівень цін у протележних напрямках: зростання номінальної грошової маси сприяє інфляції, тобто зростання цін, тоді як збільшення реальних доходів а, значить, збільшення реального попиту на гроші в тенденції призводять до падіння рівня цін. Чистий ефект залежить від співвідношення цих двох показників. Інтенсивне зростання номінальної грошової маси, яке не супроводжується збільшенням попиту на реальні залишки, що призводить до винекнення різновиду “гарячих грошей” ¾ грошей, що втрачають функцію нагромадження і не затримуються надовго на руках у населення, що призводить до ще більшої інфляції. Навпаки, якщо інтенсивно зростає реальний попит на гроші (реальні доходи), то при любому рівні зростання грошової маси відбувається певне скорочення інфляції. Наприклад, якщо швидкість обігу грошей величина постійна, а реальні доходи зростають, скажімо, на 3% на рік, то в цьому випадку реальний попит на гроші зросте теж на 3%.

Якщо номінальна грошова маса зросте на 10% за рік, то норма інфляції становитиме 7% (10% ¾ 3%). При зростанні грошової маси на 15% норма інфляції сягатиме вже 12% (15% ¾ 3%); підвищення темпів приросту реальних доходів, скажімо, до 5% замість 3% буде означати зниження інфляції.

Прискорення швидкості обігу грошей слугує додатковим стимулятором інфляційного процесу. Цей показник визначається як відношення номінального доходу (ВВП) до номінальної грошової маси, або у вигляді формули:

V = ———— , (5)

Звідси V = Y/(M/P), (6)

що означає швидкість обігу грошей дорівнює відношенню реальних доходів до реальних залишків. При заданому рівні доходів швидкість обігу зростає, коли попит на реальні залишки падає. Цей показник високий на стадії галопуючої, особливо, гіперінфляції і низький на стадії повзучої інфляції.

Таким чином, на темпи інфляції впливає три агреговані складники: темпи приросту грошової маси, темпи зміни швидкості обігу грошової маси і темпи зміни обсягів виробництва (ВВВП). Залежно від конкретної економічної ситуації вплив цих показників на інфляційний процес неоднаковий. Так, в Україні середньомісячна інфляція у 1993 р. Складала 47%, при цьому: 35,7% ¾ за причини зростання грошової маси, 8,5% ¾ зміни швидкості обігу грошей, і 2,8% ¾ за причини спаду виробництва.

Фіскальна інфляція . Причиною ланцюгу, який з¢єднує, з одного боку, приріст грошової маси, а з другого ¾ зростання рівня цін стає хронічний та колосальний за розміром дефіцит державного бюджету, який покривається переважно за рахунок кредитної емісії грошей. За такої ситуації жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться проголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що знаходиться в його розпорядженні. Держава вдається до такої крайньої міри як емісія грошей у тому випадку, коли вона не в змозі розв¢язати проблему бюджетного дефіциту шляхом податкової політики або випуску цінних паперів.

Кредитна емісія означає, що центральний банк ¾ агент уряду покриває державний борг чи фінансує державну амбіціозну програму видатків емісійними кредитами, які не мають реального забезпечення. Пряме кредитування уряду практично виглядає як зростання чистих активів, джерела яких знаходяться у пасиві балансу центрального банку внаслідок чого збільшується грошова база та сукупний попит. А це може викликати надмірне зростання грошового попиту порівняно з наявною пропозицією товарів і як наслідок ¾ черговий спрут інфляції. Отже, чим більший дефіцит бюджету, тим більший рівень інфляції, причому із сказаного ¾ це явище є нелінійне і динаміка його має тенденцію до зростання.

←Попередня Наступна→

3 4 5 6

Гроші та інфляція 5 з 5 на основі 1 оцінок від 1 користувачів